Звезды

Читайте нас в Telegram-канале

Выступим в России, когда победим - ДахаБраха о фанатах из РФ и магии песен

Музыканты рассказали о своем творчестве и поздравили читателей с Новым годом

"ДахаБраха" – український музичний етно-гурт, організатором і художнім керівником якого є Владислав Троїцький. "Апостроф.Лайм" зустрівся з музикантами гурту МАРКОМ ГАЛАНЕВИЧЕМ, НІНОЮ ГАРЕНЕЦЬКОЮ та ОЛЕНОЮ ЦИБУЛЬСЬКОЮ в стінах театру "Дах" і поспілкувався з ними про творчість, гастролі за кордоном і запрошення до Росії.

- Ми вас вітаємо зі святами і хочемо поцікавитись, до вас Святий Миколай приходив чи ви були Святим Миколаєм (інтерв'ю записувалося 19 грудня, - "Апостроф.Лайм")?

МАРКО ГАЛАНЕВИЧ: Вчора. Мені доня намалювала мій портрет, не могла дочекатися до завтра і вчора ввечері каже: "Я вже не можу дочекатися. Можна?" Я кажу: "Давай". Отже він вже прийшов.

ОЛЕНА ЦИБУЛЬСЬКА: А я працювала Святим Миколаєм всю ніч.

НІНА ГАРЕНЕЦЬКА: Ще не працювала. І сподіваюсь, що ще попрацюю, ще день не закінчився. Так що все буде.

- До речі, про роботу Святим Миколаєм, я бачила, що ви давали багато концертів для діток, зокрема в це свято. Як вам із дітьми працюється? Ви вибираєте якийсь спеціальний репертуар, ви хвилюєтеся, можливо, більше?

Н.Г.: У нас був на Святого Миколая для діточок концерт. Для них ми обрали спеціальну програму, веселі лайтові пісні.

М.Г.: "Лайкані" пісні.

Н.Г.: "Лайкані" пісні. Вони з нами танцювали, посміхались. Це дивовижно. Вони не стримують своїх емоцій, вони на нас одразу виплескують.

М.Г.: До речі, не тільки в Україні нам доводиться грати для діточок. У нас були випадки, коли по американських школах ми грали. Є соціальна програма для так званих "відсталих" шкіл, в індіанських резерваціях у штаті Вашингтон. Але там такі "відсталі" школи, що нашим передовим школам ще до тих "відсталих" дуже далеко в плані інфраструктури і оснащення. І там теж були дуже цікаві моменти, ми завжди згадуємо, тому що зовсім інша культура, зовсім інше світосприйняття. Ми там граємо, розказуємо про нас, про Україну, а потім вони задають питання. Одне із перших для нас було шокове, вони запитали, чи всі ми з одного племені. Ми сказали, що так, ми всі з одного.

- А дорослі на концертах за кордоном про що найчастіше запитують у вас?

М.Г.: Досить часто питають про слова [пісень]. Ясно, що 99,9% людей за кордоном не розуміють слів, але їм подобаються якась наша енергія, наші імпульси, наша музика. Але щоб більше осягнути, вони хочуть зрозуміти, про що власне йдеться. А вони можуть собі надумати, чи, можливо, ми надаємо більше сенсів, ніж закладено в текстах. Тому коли ми кажемо, що текст такий: "Ой, люлі-люлі, прийшли туди, до зозулі", вони кажуть: "Ой, так все просто, виявляється..."

О.Ц.: "...а я думав, що там таке вже..."

Н.Г.: "...там революція".

М.Г.: А ми кажемо, що у нас немає революційних пісень, ми співаємо пісні, яким більше тисячі років.

- Останні роки напевно запитують не тільки про творчість, а й про країну. Які найбільш запам’ятались запитання?

М.Г.: Приємно, коли, буває, люди ніколи нічого не чули про Україну, а після наших концертів пишуть листи: "Ми тепер дізнались, що у вас відбувається, ми тепер вас підтримуємо, ми тепер завжди з вами. Дякуємо за те, що ви нас познайомили з Україною". Ми відчуваємо тоді, що щось робимо важливе у цьому світі не тільки для себе як музиканти, а, що важливо, ще і для своєї країни, для своєї нації. От такі моменти найбільше проймають.

Н.Г.: Питають, чи безпечно у нас в країні, чи можна приїжджати в Україну як туристам, подорожувати. Ми їх запрошуємо, звичайно. Говоримо, що на сході, звичайно, небезпечно, але ж вся Україна відкрита.

М.Г.: Ми говоримо, що тут проводилось Євробачення і так далі, тобто Київ не є більш небезпечним місцем, ніж будь-яке місто у сьогоднішньому світі, тому що світ такий зараз. Ми не перестаємо запрошувати всіх у гості, і вони вже приїжджають.

- Ви раніше, до цих всіх подій, їздили до Росії. Зараз не запрошують виступати туди?

М.Г.: Запрошують постійно. Нещодавно написали з російського телеканалу, що вони хочуть використати нашу пісню для якоїсь передачі – чи то "Танці з зірками", чи щось таке. Ми відмовились, так само, як відмовляємося їздити туди виступати. Ми кажемо, що поки триває війна, поки ви всі приймаєте те, що ваша країна, ваша влада веде з нами війну, ми не можемо їхати туди і виступати. Це наша позиція, ми нікого іншого не засуджуємо, кожен собі шлях обирає, те, що відповідає його серцю і його помислам. Наш шлях – такий. Ми запрошення досі отримуємо. І, до речі, багато росіян не можуть зрозуміти, в чому проблема, тому що живуть у своєму інформаційному світі, інформаційному просторі. Вони кажуть: "А чому ж ви не їздите? Багато українців їздять – і все класно".

Н.Г.: Але є у нас фанати з Пітера, які приїжджають в Україну на концерти.

М.Г.: То вони приїдуть у Фінляндію, то у країни Балтії. Але ми виступали у досить гарних місцях [в Росії] і мали дуже гарну публіку, дуже щиру, відверту і дуже емоційну. Ми віримо, що ми можемо ще там виступати. Коли переможемо.

- Маленький прогноз, як ви думаєте, коли це буде?

Н.Г.: Хотілося б якнайшвидше. А як воно буде – ніхто не знає.

- А що для цього потрібно, як ви думаєте?

М.Г.: Кожному з нас робити якнайкраще свою роботу.

Н.Г.: І не втрачати віри, не опускати руки.

- Пісні з вашого репертуару дуже давні. Але вони зараз зачіпають, ніби написані сьогодні. Як ви вибираєте пісні, як ви їх шукаєте?

Н.Г.: Обираємо серцем. Ми з Оленкою дуже давно співаємо народні пісні, з дитинства. Ми закінчили фольклорний факультет в Університеті культури, тобто ми маємо такий багаж, ми їздили в експедиції, ми використовуємо матеріали наших викладачів, колег. І у нас є доволі великий багаж тих пісень. От ви питаєте, як ми їх шукаємо. Не знаю, якась пісня кладеться і ми її використовуємо. Як це відбувається – то магія.

- До речі, про магію. Кажуть в народі, що ваші пісні зцілюють. Чи правду кажуть?

О.Ц.: Були випадки, коли навіть народжували під наші пісні – і вони допомагали. Так кажуть.

М.Г.: Нас воно точно лікує, це 100%, тому що ми це відчуваємо. Наприклад, під кінець туру американського, коли півтора місяці ти їздиш і кожен день міняєш міста, ти виходиш на саундчек і розумієш, що сил у тебе немає. І ти не знаєш, що ти можеш дати людям, які прийдуть сьогодні, тому що просто ти порожній. А коли люди приходять, ми починаємо концерт – і сили з’являються таким дивним способом.

Н.Г.: Чудотворні пісні.

- Ви шукаєте не тільки пісні, а й музичні інструменти. Які найцікавіші були?

Н.Г.: Не те, що ми спеціально шукаємо, це інструменти нас знаходять.

- Яким чином?

Н.Г.: Хтось дарує, або ми на фестивалях буваємо по світу, десь щось цікаве бачимо і його беремо. Ми раніше брали набагато більше інструментів із собою. Але оскільки багато подорожуємо, ми намагаємося дуже мінімізувати це все. Усі ці цікаві інструменти – дуже крихкі, їх дуже легко пошкодити. І тому всякі керамічні, дерев’яні ми майже і не возимо. Але, звичайно, вони лежать у нас тут в "Даху", їх багато. Колись давно ми під час вистав той весь багаж доставали, шуміли, шуршали.

- А окрім транспортування, у митників не виникає якихось претензій до вас, питань?

Н.Г.: У митників виникають питання тільки до моєї віолончелі. Але все законно, у мене є паспорт. Я завжди показую, завжди, коли приходжу в аеропорт "Бориспіль", то там: "А, ви знову кудись їдете?" Вона ж розмальована, і вони її пам’ятають.

- А хто у вас в колективі голова?

М.Г.: Голова, швидше, Влад Троїцький.

- А між вами?

М.Г.: У нас немає [головного].

- А генератор ідей? Хто назву генерував?

О.Ц.: Назву генерував все ж таки Владислав Троїцький. Він запропонував.

- А назви альбомів?

О.Ц.: Ми разом даємо варіанти.

М.Г.: Ми вирішуємо разом, як назвати альбом, кожен дає свої варіанти – і потім якось, голосуванням чи не голосуванням, до нього приходимо спільно. Але немає такого, щоб хтось сказав: "От це". Поки ми разом не погодимось, то нічого не буде.

О.Ц.: Дослухаємось до кожного.

Н.Г.: У нас творчий колектив, всі творять разом. І у нас такого дійсно немає, що "я сказав" – і все. Ми всі дослуховуємось

М.Г.: Намагаємось дослуховуватися.

- Ви вже стільки разом. У чому секрет цього міцного колективу?

Н.Г.: Ми ж хочемо існувати довго, як всі групи хочуть. Це тяжка робота, і ми намагаємося, ми працюємо над собою, щоб один одного шанувати. Коли постійно в одному і тому самому оточенні і живемо, і ночуємо, і виступаємо, і їмо, це вже як друга родина. І ми намагаємося якомога менше мати якихось конфліктів і не ображати один одного.

М.Г.: Не заходити на територію іншої людини, треба це якось вміти. Але якось ми стараємося, і більш-менш, в принципі, у нас це виходить.

- Друга сім’я у вас складається. А перша? Не страждає ваше особисте життя від турів, гастролей? Як вдається поєднати це все?

О.Ц.: Перш за все, треба було знайти правильного в даному випадку чоловіка, щоб розумів і підтримував, любив мою роботу, розумів те, що вона теж важлива, в першу чергу для мене важлива. Звичайно, дуже важко. І дитині важко, коли вона не бачить своїх батьків, вона сумує, і я сумую. Це важкий період, звичайно.

М.Г.: Але ми обрали таку професію. Чи професія обрала нас – ми не знаємо. Тим більше, ми думаємо, що це все одно не буде тривати все життя. Усе може змінитися. Але зараз нам Бог чи вищі сили дають можливість гастролювати по всьому світу, знайомити світ з Україною, з українською культурою, з якоюсь частинкою української культури, не з усією, безумовно. Якась місія. Тому, думаю, поки ця можливість є, треба працювати, і наші дітки, наші родичі нас вибачать, а ми потім відпрацюємо.

- Вас уже напевно питали сотні разів, але ми ще раз запитаємо. Шапки – хто, як і навіщо?

Н.Г.: Оскільки ми не співаємо чисто українських автентичних пісень, а робимо обробку, експерименти, тому і образи наші мали виглядати не такими чисто автентичними, не традиційними. Тому ми вирішили зробити експерименти. Костюми у нас є різні, але шапка незмінна. Шапку придумала чисто випадково актриса театру Тетяна Василенко. Лежали якісь речі у нас в "Даху", і вона взяла шубу, просто притулила до голови і каже: "Дівчата, а давайте спробуємо". Ми дуже були спочатку проти, нам здавалося це таким дивним. Але все-таки це спрацювало, це така фішка, наш бренд. Багато хто, можливо, не пам’ятає назву "ДахаБраха", але за шапками нас однозначно мають впізнавати.

- І скільки шапок зараз в кожної з вас у гардеробі?

Н.Г.: Вона у нас одна єдина, ми дуже її бережемо, плекаємо, доглядаємо, підшиваємо, підчісуємо. Але останні наші костюми, такі червоні, зробила український дизайнер Ольга Навроцька. Це наша перша робота з дизайнером, бо до того ми своїми силами завжди робили костюми. А це дизайнер нам запропонувала дуже цікаву опцію. Вона хотіла взяти малюнки з нашого відео на карпатський реп, яке намалював Сашко Даниленко, аніматор. І вона взяла ці малюнки з анімації і поклала принт на тканину.

М.Г.: Але питання про шапку було.

Н.Г.: Я вже далі пішла про візуальний ряд наш, вибачте. Я вже ніби сказала про шапку. В жодній традиції світу ми не знайшли такого жіночого головного убору. Так, звичайно, є чоловічі шапки, але вони трошки нижчі. А таких от немає.

О.Ц.: Часто запитують: чи то у вас козацькі шапки або грузинські? Усі хочуть порівняти, усім хочеться чомусь до чогось їх притулити.

М.Г.: Але ми кажемо, що, на жаль, вони просто причетні до театру "Дах".

- А вас без шапок впізнають на вулиці?

М.Г.: Не так, щоб дуже.

Н.Г.: Марка впізнають.

О.Ц.: Бо він на сцені без шапки.

М.Г.: Але я поза сценою майже завжди в шапці, в іншій.

- Тобто зоряна хвороба вам поки що не загрожує?

М.Г.: Слава Богу, так.

- Скажіть, будь ласка, скоро Новий рік, Різдво. Як ви їх будете святкувати? Чи будуть спільні якісь святкування або родинні?

О.Ц.: Плануємо святкувати з нашими родинами. Я планую з дитиною і з племінником зробити невеличкий блок колядочок, перформенс і піти колядувати по знайомих. Таким чином залучати дитину до цієї традиції, до джерел.

Н.Г.: З цього року ми по своїх родинах будемо або зі своїми компаніями, друзями. А так бували у нас різні варіанти святкування: або ми у "Даху" влаштовували якісь дуже гарні святкування, або це був якийсь концерт, що теж непогано, ми любимо на сцені святкувати Новий рік. То завжди весело, святково, тобі не треба заморочуватися, які тобі салати рубати і як святкувати. Але цього року ми відмовились від всяких концертів і вирішили спокійно вдома, з рідними.

М.Г.: Так само і я буду з рідними. Мені пощастило, що дружина моя – теж музикант, Наталка із Dakh Daughters. Вони зараз у Франції, і я зі старшою донькою поїду до неї, де вона нас буде чекати з молодшою донькою, і там якось спробуємо один одного побачити і відсвяткувати.

- У вас такий закритий колектив, а ви прийняли б когось із українських музикантів до себе?

О.Ц.: Можливо, до співпраці або якогось спільного проекту. А так, щоб ще одну людину чи музикантів долучити на постійній основі, то я думаю, що ні.

М.Г.: Ми відкриті до проектів, і то останнім часом вже майже не відкриті, а навпаки, закриті. Ми хочемо просто відпочити від цього графіка і зараз пробуємо знову зробити суто наше дахабрахівське.

- Кожен з вас окремої кар’єри сольної поза колективом не бачить?

О.Ц.: Немає часу.

М.Г.: У мене є ще один проект, він називається OY Sound System. І там ми робимо зовсім іншу музику, електронну і клубну. Але це, мабуть, не є сольним проектом. Це просто паралельний проект, ще одна можливість існування в іншому музичному просторі.

Н.Г.: У мене теж ще один проект – з Dakh Daughters. Коли я з "ДахаБрахою" не їжджу, то тоді я їжджу з Dakh Daughters. І в лютому теж будемо мати тур у Франції, так що я буду там з дівчатами.

- Оскільки скоро Новий рік, що б ви побажали собі й нашим читачам у новому 2018 році?

О.Ц.: Усім хочеться побажати міцного здоров’я, бути щасливими і миру та злагоди.

Н.Г.: У будь-якому разі не засмучуватися через якісь погані новини (а їх дуже багато), а бачити тільки хороше і у наступний рік взяти тільки все хороше, проаналізувати, що ти зробив, і це нести далі, розвивати себе в наступному році. І так само – здоров’я, щастя, кохання, злагоди в хаті, в родині, щоб ніхто не хворів.

М.Г.: Я приєднуюсь до дівчат. Але ще одне побажання і заклик – всім нам більше працювати над самовдосконаленням у всіх проявах, робити так, щоб ти кожен день зробив свою роботу краще, ніж учора. І тоді ми всі змінимось на краще, вся країна зміниться на краще. Цього всім і бажаю.

Новости партнеров

Читайте также

У меня 9 детей: ведущий "Орла и Решки" рассказал о семье и новом сезоне

Ведущий встретился со зрителями и ответил на их вопросы

Происходящее на Донбассе может проявиться в любой точке бывшего СССР – режиссер Сергей Лозница

Автор фильма Донбасс Сергей Лозница рассказал Апострофу о своем детище

На Западной Украине нас больше любят и больше ненавидят, и это можно объяснить - "Хамерман знищує віруси"

Солисты группы Хамерман знищує віруси Альберт Цукренко и Владимир Пахолюк о своем творчестве и скандале из-за концерта на Porto Franko

Новости партнеров

Загрузка...