Звезды

Читайте нас в Telegram-канале

Мне предложили быть министром обороны – Ада Роговцева о войне на Донбассе и встрече с Путиным

Выдающаяся украинская артистка поделилась мнением о войне и о жизненных приоритетах

Видатна артистка театру та кіно АДА РОГОВЦЕВА під час зустрічі з журналістами на Одеському міжнародному кінофестивалі, на якій був присутній "Апостроф", розповіла про війну на Донбасі, розмову з Путіним, допомогу Олегу Сенцову, людяність та про роботу й сім'ю в своєму житті.

Про війну на Донбасі

Я стояла на тому місці, де за півтори години двох хлопчиків дуже серйозно поранили. На тому місці, у Водяному, я грала уривки з вистави й читала вірші. Зараз від цього села вже нічого не лишилося, тільки й чую про це в новинах. Треба їхати туди, цікавитися; треба, щоб тобі боліло так, як болить тому обпеченому від п’ят до голови хлопчику. Якби всі так залучалися до цієї біди, ми б її припинили. На превеликий жаль, дуже багато байдужості. Є злі, дурні, агресивні, а є ще й байдужі. Якби мене запитали, що гірше – підлість чи байдужість, я б відповіла, що байдужість. Є гарні слова про те, що з мовчазної згоди байдужих здійснюються всі найстрашніші злочини.

Чому я їжджу на передову? Бо вони кличуть, знають мене не перший рік. Вже не кажуть "була артистка", а говорять "була Ада Миколаївна". Так склалося, що я стала уособленням жінки, яка може приїхати, обняти й сказати дуже прості слова.

Що це за слова? "Хлопчики, рідні мої, золоті, ви розумніші, мудріші, кращі за нас, бо ми не знаємо того, що знаєте ви. Ми не складали по шматочку, руки-ноги-голова, свого товариша, не стояли отак і не дивилися смерті в очі один на один, коли секунда вирішує, жити тобі чи ні. Ми дуже багато чого не знаємо: тієї несправедливості, коли не привезуть поїсти, ми не знаємо, як воно, коли пучечки пальців об’їдають миші". Треба, щоб хтось клопотався, і я роблю це у свій спосіб, кажу їм, що ви, кращі, повернетеся до нас, які не знають холоду, голоду, страху смерті й відчаю, коли ховаєш рідну, дорогу тобі людину. Вам треба буде пристосовуватися до нас. Оберіть таку позицію: не ми до вас (хоча ми зобов'язані тим, хто прийде), але ви будьте вищі й розумніші, зрозумійте тих, хто не розуміє.

Одного разу на такій зустрічі близенько до передової хлопчики сказали мені: "Треба, щоб ви були міністром оборони". Чому він так говорить? Бо треба розуміти, як живе кожна людина, кожен солдат. Є такі хлопці в половині батальйонів, які кажуть: "В мене ніхто не загинув, бо я не пускаю туди необстріляних, тих, хто боїться". І такими мають бути всі люди в кожній професії, в кожному дні свого життя. Але, на превеликий жаль, це винятки.

Ми або налякані, або такі агресивні, що аж не бачимо нічого перед собою. У всьому, що стосується війни, я баба, жінка. Я знаю тільки те, що цього не має бути, бо вмирають діти, а разом з ними – їхні батьки й матері. Не може жінка пережити смерть свого сина – вона стає іншою, потойбічною, як це сталося зі мною, коли я поховала свого сина від страшної хвороби, від Чорнобиля. Мого щастя, мого життя, його сенсу й змісту не стало в 50 років. Якби не дочка й онуки, то я й не сиділа б перед вами, тому що з сином мама вмирає. Скільки таких мертвих матерів зараз у нас є? Про них треба дбати, а хто це робить? Іноді доброго слова не скажуть, не те, щоб заплатити якусь копійку, щоб вона купила квіти синові на могилу. Це залежить від нас, людей, які живуть поруч із цією страшною бідою, війною. А ми всі живемо поруч із нею й робимо вигляд, що це не так.

Народна артистка України Ада Роговцева в гостях у бійців 503-го батальйону морської піхоти, який виконує бойові завдання на передовій у Водяному під Маріуполем, 10 червня 2018 року Фото: стоп-кадр із відеосюжету

Про людяність

Для того, щоб бути сучасною людиною, треба дуже багато цікавитися цим життям, бо воно різнобарвне. Я побувала на фільмі, де хлопчик внутрішньо народився дівчинкою. Стрічка розповідає про те, як він проходить цей шлях. І от виходить людина (молодша за мене, але стара) і страшенно лається: капіталізм, імперіалізм, "чорти що" каже. А мені цікаво, бо не можна обминати таку проблему й заплющувати очі. Якби ж люди розуміли одне одного чи хоча б намагалися це зробити, а не казали "а от я", "а от у мене"... Треба входити в ситуацію й проблеми іншої людини, намагатися її зрозуміти. Те ж саме стосується народів. Війни були, є і, на превеликий жаль, будуть у близькому майбутньому, ми бачимо, як то там, то там назріває вибухова ситуація. Як її зупинити, як провести профілактику війни?..

Я грала у виставі "Матінка Кураж", де жінка-маркітантка, щоб прогодувати своїх дітей, їздить по війні й продає амуніцію, харчі тощо. Вона заробляє на війні, а цього робити не можна. Усі її діти гинуть, вона ховає їх одного за іншим. Брехт написав це як засторогу, але до цього не дослухаються ті люди, від яких залежить і війна, і мир.

Про обід із Путіним

Я давно сказала Путіну все, що хотіла. Колись давним давно, за Кучми, вони приїхали в Україну з якимось візитом, і Путін каже (чому йому тільки це в голову прийшло), мовляв, тут є така-то артистка і я сидітиму поруч із нею на обіді. Тож це не наші мене так посадили, а він попросив. Ми з ним обідали й балакали про все. Я читала йому Цвєтаєву, яка говорила: "Если душа родилась крылатой, что ей хоромы и что ей хаты, что Чингисхан ей и что орда? Два на миру у меня врага, два близнеца неразрывно слитых - голод голодных и..." – дивлячись на Путіна й на всіх решту – "и сытость сытых". Бо обід був дуже хороший. На що він прочитав Шевченка. Коли почалася ця велика біда, я одразу ж звернулася до нього й нагадала йому і Цвєтаєву, і Шевченка. Що це було з вашого боку, якщо ви знаєте Шевченка й посягнули на мою землю? Фальш? Я б це й повторила.

Як можна проаналізувати Гітлера? Так і Путіна. Як ти його проаналізуєш? Як проаналізуєш людину, яка вирішила, що вона вища за Бога, що вона може вбивати, керувати? Що це за люди? Виродки.

Public talk з Адою Роговцевою в Одесі, 14 липня 2018 року Фото: clutch.ua

Про те, що потрібно для розвитку

Не стільки фільми, скільки книжки, мама, тато і якийсь янгол у вигляді людини-педагога, вихователя, вчителя в школі. Цей янгол має з’явитися в твоєму житті. Треба знайти ту розумну людину, якій ти довіряєш, вона має бути доброю, милосердною і, головне, розумною.

Якщо я в селі й маю час, то вмикаю "Стосується кожного", я там сама разів з вісім була. Раджу вам подивитися це для того, щоб зрозуміти, які бувають дурні люди. Тупі, дурні, неосвічені, підступні, підлі, хитрі. Це ж усе не підстава – це реальні люди й ситуації, і я не розумію, як вони можуть виносити тупість і дурість на люди. Треба ж соромитися, якщо ти дурний, ну хоча б трішечки. Це квінтесенція суспільства, й ніхто з цим не бореться. Це мене дуже турбує, і я рада, що є волонтерський рух, що люди думають і об’єднуються.

Про свого вчителя в житті

Мені пощастило, бо в мене була така мама... Батько називав її "шпачок", "галченок". У нас була російськомовна сім’я, бо ми з міста Глухів, а воно зовсім поруч із російським кордоном. І цей шпачок народився янголом – вона не могла засмутитися, бо ж людям недобре, коли вона засмучена. Її не стало в 54 роки. Коротке, світле, страшне, трагічне, безпросвітне життя випало на долю цього прекрасного янгола. Коли маєш таку маму, а коли ще й знаєш, що є на світі Леся Українка, страждальниця й мучениця... Я живу з Лесею, живу з мамою.

Є такий чудовий, проте переслідуваний письменник Андрій Платонов, писав: "Каждое сердце разное с другим: одно, получая доброе, обращает его целиком на свою потребность, и от доброго ничего не остается другим; иное же сердце способно и злое переработать, обратить в добро и силу – себе и другим". Переплавляти зло, біду, відчай... Недаремно кажуть, що відчай – це гріх. Девіз мого життя – слова американського письменника Френсіса Скотта Фіцжеральда: "Немає більш спустошливого сум’яття, ніж сум’яття неглибокої душі". Я не можу дозволити своїй душі бути неглибокою.

Чим ми можемо допомогти Олегу Сенцову

Ми можемо допомогти Олегу Сенцову тим, що ми робимо, й більш нічим. Це ж так страшно, коли насильно годують! Якщо хто ковтав "кишку", щоб перевірити свій гастрит, то знайте: це іграшки у порівнянні з тим, коли людині через ніздрі починають заганяти суп. Якщо це робиться в лікарні, то масу протруть, просіють, а хто це робитиме в тюрмі? Уявити це неможливо. Це страшні тортури. Як це можна терпіти? Весь світ говорить про це, а йому (Путіну)...

Ада Роговцева взяла участь в акції на підтримку Олега Сенцова Фото: стоп-кадр із відеосюжету

Чому варто переоцінити професію

Як казав великий російський режисер Товстоногов: "Я за артиста с ободранной кожей". Але таким має бути і журналіст, і лікар, і викладач, і людина, - хоча б не товстошкірою. Якою б не була професія, настрашнішою, найгидотнішою, яка вириває тобі серце й душу, але якщо ти лишаєшся людиною, якщо стаєш людиною перед Богом, то ти – Людина.

Десь до 18 років ми не маємо професії, але ж ми живемо на повну. Після 60 чи 70 (мене у 80 можна вважати винятком) ми так само її не маємо. А життя ж продовжується! Не можна обмежувати себе професією! А ми кажемо, мовляв, якщо не це, то не знаю, що. Так само не можна казати, що є тільки сім’я й більш нічого. Колись я так висловилася по молодості, "лише родина, лише діти". Брехня. Я весь час працювала як собака, вся моя істота була на межі сил (зрозуміло, що коли народжуєш дитину чи береш чоловіка, то ти вже не дуже собі належиш). І от після того, як таке сказала, я отримала листа: "А якщо в мене нема сім’ї й не було ніколи, що ти базікаєш?" Це дуже поставило мене на місце, бо ніколи в житті не можна нікому себе ставити в приклад. Ти нікому не належиш, ні чоловіку, ні дітям, ні батькам, тільки Богу.

Якщо нам щось заважає, то це наша проблема і нікого іншого. Є тільки ти і Бог, і все. Треба жити духовним життям. Не тому, що я кажу якісь розумні речі – це хитрість. Так легше.

Про те, в якому українському фільмі хотіла би знятися

Ні в якому. Я вже стара й втомилася, не хочу вже зніматися, а хочу сидіти в селі й дивитися, як заходить сонечко. Але якщо я не знімаюся хоча б місяць, то починаю дуже нервувати – я дуже люблю знімальний майданчик і все, що там відбувається. Навіть якщо викличуть на восьму годину ранку, а знімають о четвертій дня, мені там не нудно, бо мені все-все-все цікаво. Ну а коли нецікаво, то в мене є книжка. Без книжки я жити не можу.

Ювілейний вечір Ади Роговцевої, 1 грудня 2017 року Фото: прес-служба президента

Про гендерний баланс і оплату праці

Все залежить тільки від нас, від того, як ви поведете себе. Як це, з чоловіками інакше? Я колись працювала з Богданом Ступкою, ми грали дві головні ролі у одній виставі, обоє були народними артистами Радянського Союзу і нас обох режисер дуже любив. Ступка вирішив, що йому мало платять, пішов і сказав, що не вийде на сцену, якщо йому не додадуть сто доларів (тоді то були великі гроші). "Що ж робити, додам", - каже режисер. Сидимо ми, починається вистава, й Ступка каже: "Я не можу тобі не сказати, бо ж нечесно, що я вибив, а ти будеш, як дурник". Йду я до режисера й говорю: "Я не буду в тебе вимагати грошей, але поясни мені, де в тебе совість, як ти викрутився з цієї ситуації?" А той і відповідає: "Я тобі скажу як: Бодя – підлий, а ти – рідна". Чуєш, то мені можна не платити, бо я рідна?

Знаєте, як ще у нас актори кажуть? Не можу зніматися в Росії, бо вони вважають нас другим сортом. Я знімалася там 60 років. Хто це наважиться вважати мене другим сортом? Яким чином? Щоб працювати там, треба досконало знати їхню мову, літературу, історію й бути людиною, яка не лізе так, як полізли вони на нас. Я була людиною з України, яку поважають і яка працювала в Росії. Усе залежить від того, як ти себе поводиш.

Богдан Ступка та Ада Роговцева Фото: bagnet.org

Про дні народження

Як можна любити день народження, коли тобі має виповнитися 81 рік? Звичайно, це божа благодать, якщо дожив до такого часу. Нікого з моїх близьких улюблених хлопців-лицарів уже не лишилося, майже всі йшли до 50-ти. Мій син пішов у 50. І от вони пішли, а я живу. Тому я живу і за них. Коли я залишилася сама в готелі, я показала їм "Дюка" (статуетку "Золотий Дюк", - "Апостроф"), це ваша і наша нагорода, не моя. Я не сідаю й починаю говорити буквально, просто це все завжди зі мною, бо я їх дуже люблю. Усе в цьому світі вирішує любов, але не любов чоловіка до жінки, коли все тремтить і чогось хочеться, а та любов, яку нам дає Господь до дітей, онуків, трави, друга. Це любов до життя, бо життя – безцінний божий дар. Коли так довго живеш, то розумієш, що відміряний термін не безкінечний.

Актриса Ада Роговцева з донькою Катериною Степанковою, грудень 2016 року Фото: DOMOSFERA

Чим пахне щастя?

Щастя – це маленькі дітки. Коли народжується, ти береш цю дитинку й вдихаєш життя, яке щойно прийшло. Воно пахне не французькими парфумами, а чимось зовсім іншим, але це чудовий запах. У мене он скільки щастя вже було, а зараз я чекаю правнука.

З віком зникає не тільки талія, зуби й зір, а ще й втрачається емоційність і відмирає пам’ять. Поки що мене рятує те, що я багато її треную щодня – читаю і вчу. Усе життя я кожен день щось читаю і вивчаю напам'ять. Стільки, скільки я пам’ятаю, - це жахливо для людини мого віку. І мова тут не про здібності чи талант, а виключно про роботу.

Про те, як змінюється Одеса

Одеса – це велике диво природи. Буває кажуть, що Одеса – вже не та й люди не ті, але це брехня. Усе те, просто трохи змінюється стиль, зміст, як і все в житті. Кіношники ніколи не залишать Одесу. Я дуже люблю це місто і все в ньому, єдине, чого хотілося б – щоб було чистіше, а це вже залежить від грошей. Хотілося би лишень, щоби людям жилося акуратніше.

Новости партнеров

Читайте также

Дурной пример: в России запретили песни Киркорова

Песни Киркорова оказались под запретом в одном из детских лагерей РФ.

Ким Кардашьян без бюстгальтера отправилась на свидание с мужем

Ким Кардашьян выбрала для свидания с мужем пикантный наряд. Звезда не стала надевать бюстгальтер, засветив пышную грудь.

Младшая дочь Трампа в купальнике похвасталась отдыхом в Греции

Перед началом учебы в университете Тиффани Трамп отдыхает в Греции.

Новости партнеров

Загрузка...